Історія села Будилка
Відомі особистості села Будилка та сіл Будильської сільради
Як відомо, село Будилка засновано в 30-х роках 17-го століття на річці Будиловці. Проте сліди проживання людей на території Будилки іще в часи пізнього палеоліту та неоліту підтверджені давніми знахідками, виявленими при торфорозробках. Річка Будиловка та поселення на ній згадується в книзі «Составъ Зубцовскаго и Ржевскаго дворянства по десятнямъ 17 века», в обробці члена Тверської вченої архівної комісії В.Н.Сторожева, яка видана в друкарні Тверського Губернського правління у 1891 році. Як бачимо, коріння будильської історії дуже давнє і розгалужене. Сьогодні мало хто здогадується, що в назві «Будилка» звучить поетичне відлуння від слова «будитися», тобто виникати, з’являтися, поставати.
Гнат Гриценко:
навічно зачислений у списки безсмертних
Герой Радянського Союзу Гнат Кузьмич Гриценко (1905-1943) народився у бідній будильській селянській родині. У рідному селі закінчив початкову школу. Через нестатки у 1923 році влаштувався працювати на харківському паровозобудівному заводі (тепер завод імені Малишева). У серпні 1943-го був призваний в ряди діючої армії. Воював на Воронезькому та 1-му Українському фронтах.
Звання Героя Радянського Союзу рядовий 2-го батальйону 569-го стрілецького полку 161-ї СД Гнат Гриценко отримав за героїзм і самовідданість, які він виявив у бою з окупантами при захопленні плацдарму на правому березі Дніпра. Відповідний Указ Президії Верховної Ради СРСР вийшов 23 жовтня 1943 року.
В бою на плацдармі воїн зазнав тяжкого поранення. 10 листопада Герой Радянського Союзу Гнат Гриценко помер у військовому госпіталі. Похований у Києві.
Письменник Євген Васильченко іще в 1970-х написав «Пісню про Гната Гриценка». Ось її приспів:
Плакала мати старенька,
Вільно котився Дніпро.
В пам’яті вічно Гриценко –
Воїн з Будилки, Герой.
На легендарному Байконурі: Тихін Величко
Тихін Мокійович Величко народився в 1926 році в селі Будилка Лебединського району Сумської області. У роки війни – трюмний моторист мінного тральщика. Згодом закінчив Омське танково-технічне училище та Військово-інженерну орденів Леніна і Суворова академію в Москві. 15 років служив на посаді інженера-випробувача головних частин ракет на космодромі Байконур. Полковник, інвалід війни 1-ї групи. Ветеран космодрому Байконур. Пенсіонер. Відомо, що перебуваючи на заслуженому відпочинку, проживає у Черкасах. На жаль, установити контакт з ним, або з його родичами нам поки що не вдалося, тож не маємо і його фото.
«Анатолій Таран – «українська душа в сірій шинелі»
– так його у свій час називав класик нашої літератури Олесь Гончар
Наш земляк Анатолій Васильович Таран – один з найяскравіших поетів нашого краю радянського періоду. Корені родоводу Таранів походять із хутора Березів Яр, що адміністративно відносився до М.Бобрицької сільради, де колись проживала його численна рідня. В одному з віршів він писав про це:
І звався хутір наш – Березів Яр.
Зрубали німці на хрести берези…
Він народився 5 липня 1940 року в селі Миропілля Краснопільського району Сумської області в сім’ї службовця. Проте невдовзі його сім’я переїхала до Будилки, де й минули його повоєнні дитячі та шкільні роки. Друкуватися почав із середини 50-х років у районній газеті. По закінченні школи вступив на факультет журналістики Львівського Вищого військово-політичного училища Радянської Армії і Військово-Морського Флоту, який закінчив у 1964 році. Служив в армії на посадах кореспондента різних дивізійних, армійських та окружних газет. У відставку він вийшов у званні підполковника. Опісля працював у газеті «Вечірній Київ», видавав інформаційний листок «Оболонь». 21 березня 1995 року журналіста знайшли мертвим на одному зі столичних пустищ. Його загибель, несподівана і загадкова, у тих, лихих 90-х роках, для багатьох стала шоком. Він був патріотом України і чесною людиною, тож багато хто і досі не знає, чи причиною його смерті став просто звичайний бандитський ніж, чи столичні кримінальні ділки, які тоді починали «дерибанити» Київ і не могли стерпіти безкомпромісних публікацій Марка Тваня (псевдонім Анатолія Тарана), чи це були політичні квити, чи, може, до цього його призвело якесь журналістське розслідування.
Перша збірка Анатолія Тарана під назвою «Я – мільярдер» вийшла 1963 року. Затим побачили світ поетичні книги «Реальність», «Ранкова шибка», «Аеродром», «Квіти вогню», «Невтрачена мить», «Солдатське поле», «Думи джерел» та ряд інших. Він зробив ряд літературних записів повістей С. Сєрих «Бессмертный батальон», О. Молодчого – «Самолеты уходят в ночь», І. Рогачевського «Сквозь огненные штормы». У співдружності з композитором і співаком Ігорем Якубовським ним написана низка пісень і романсів («Журавлі», «Вечорова паризька зоря»,«Спогад про дощ», «Вітаю Вас, Білесенька княжна» та інші).
Анатолій Таран став членом Спілки письменників СРСР у 1968-му у 28-річному віці.
Він ніколи не забував земляків, слідкував за паростками молодих талантів. Їхні добірки віршів в кінці вісімдесятих та на початку дев’яностих при його сприянні регулярно з’являлися на шпальтах столичних газет.
Похований на Байковому кладовищі.
Євген Васильченко: український байкар, як кров і плоть свого народу
Народився Євген Дмитрович Васильченко 7 листопада 1930 року в селі Верхосулка Білопільського району в робітничій родині. Після закінчення місцевої семирічки вступив до Бакинського військово-морського училища, але в 1949 році був виключений із училища за написані ним «крамольно-сатиричні» вірші-байки на училищні солдафонські порядки. Як розповідав Євген Дмитрович, додому він тоді добирався в чому прийшлося, бо навіть старі казенні черевики в нього відібрали. Після цього він одразу вступає до Лебединського учительського інституту, який закінчує в 1951 році, і по розподілу їде вчителювати на Івано-Франківщину. Тут він уперше починає друкувати свої гумористичні твори.
Повернувшись на Сумщину, з 1957-го по 1989-ий роки Євген Васильченко працює вчителем Будильської середньої школи, заочно навчаючись на фізико-математичному факультеті Сумського педінституту ім. А.С. Макаренка. У ці роки відбулося становлення його не тільки як талановитого педагога, а й як талановитого письменника. Він є автором більше двадцяти книг, серед яких збірки байок: «Ой лопнув обруч» (1976), «Гоп, мої гречаники» (1984), «Баранячий фасад» (1989), «Вовчий розгул» (1998), «Тоталітарні вітри» (2004), «Чужа арифметика» (2004), «Ой під вишнею» (2006), Наваждение» (2007); романів «Кінець привида» (2005), «Сузір’я жертовника» (2007), трилогії «Фіолетова фея» (2009), «Криза моралі» (2009», «Грішники» (2010) та інших.
Євген Васильченко – лауреат премії ім. Леоніда Глібова. Член Спілки письменників України з 1981 року. Відомий він також як самобутній художник.
Леонід Никоненко: відомий актор і драматург
Леонід Максимович Никоненко народився 24 січня 1929 року в Будилці у селянській родині. Успішно закінчив місцеву середню школу та вступив до Сумського педагогічного інституту. По його закінченню була армійська служба в Прибайкаллі. Саме на той час і припадають активні проби пера: він писав замальовки та нариси про армійські будні, про своїх друзів і друкував їх в армійській та дивізійній газетах.
Після служби в армії Леонід закінчив Харківський театральний інститут, після чого по направленню прибуває до Криму, де тридцять п’ять років працював актором Кримського українського театру драми та музичної комедії. Зіграв більше ста ролей різного плану, представляв на сцені відомих героїв з творів української класики, а також сучасних драматургів. Згодом і сам став створювати п’єси, постановки яких і досі здійснюються на різних сценах театрів України. Проживає в Севастополі.
Одна з останніх п’єс, яка вийшла з-під пера драматурга - це трагікомедія з гостро сатиричним спрямуванням «Чмо». Назва твору запозичена з блатного жаргону. Так у в’язницях називають розчавлених нелюдськими обставинами і змушених, потерпаючи, прилагоджуватись до цих обставин. Складність і жорстокість сьогодення по-своєму розчленувала соціально і морально суспільство. Одні сягнули розкошів, а іншим, або продавати лахміття, свої злиденні недоноски, або опинитися на смітниках, біля помийниць, ставши бездомними беззахисними бомжами. У такій «шкуродерні» опинилася творча інтелігенція та діячі культури. Трагізм цього прошарку суспільства і є змістом твору.
У 2002 році Леонід Никоненко видав невелику, але дуже цікаву книгу пошуків, спогадів, роздумів про рідне село. Вона так і називається: «Будилка». Автор не тільки досліджує історію рідного краю, але й з теплотою пише про своїх земляків, з якими йому довелося пережити лихоліття. Кожне слово митця пронизане почуттям ностальгії та любові до рідного краю.
Платон Шупик:
кандидат медичних наук (1940), Заслужений лікар України (1967), професор (1968), видатний організатор охорони здоров’я України (1952–1954, 1956–1959).
Шупик Платон Лукич народився 1 грудня 1907 року в с. Будилка в сім’ї селянина. Після закінчення місцевої школи, вищу медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1931).
З червня 1944 р. по березень 1952 р. очолював управління учбових закладів Міністерства охорони здоров’я України. 1 березня 1952 р. призначений міністром охорони здоров’я України, а 23 червня 1954 р. переведений на посаду першого заступника міністра охорони здоров’я СРСР. 6 червня 1956 р. вдруге призначений міністром охорони здоров’я України і працював на цій посаді до 24 березня 1969 року.
З 1966 р. за сумісництвом очолював кафедру соціальної гігієни і організації охорони здоров’я Київського інституту удосконалення лікарів, в 1968 р. йому присвоєно звання професора. В 1969 р. обраний завідуючим кафедрою за конкурсом, очолював її до 1980 р., після чого ще протягом року був професором-консультантом кафедри.. Автор понад 160 праць з питань хірургії, зокрема пластичної хірургії, урології та організації охорони здоров’я.
Його ім’я присвоєно Національній медичній академії післядипломної освіти.
НА НИХ ТРИМАЄТЬСЯ СУЧАСНА МЕДИЦИНА: СЕРГІЙ ЗЮЗЬКО – КАНДИДАТ МЕДИЧНИХ НАУК (2011), СЕРЦЕВО-СУДИННИЙ ХІРУРГ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ
Зюзько Сергій Анатолійович народився 23 липня 1971 року у звичайній сільській родині, яка зігріла його дитинство добротою, сердечністю. З ранніх літ рідні виховали в ньому працьовитість, чесність, безмежну доброту, наполегливість.
У 1988 році закінчив Будильську СШ зі срібною медаллю і вступив до Харківського медичного інституту на лікувальний факультет, який закінчив у 1994 році. Навчання в інтернатурі проходив у хірургічному відділенні Харківської обласної клінічної лікарні, науково-дослідницькому інституті ім. академіка Амосова та за кордоном. Спеціалізувався за фахом «серцево-судинна хірургія». Працює лікарем серцево-судинного відділення Харківської обласної клінічної лікарні.
У 2011 році захистив кандидатську дисертацію «Особливості хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок, ускладнених трофічними виразками», має патент на винахід (Пат.№64507 Україна,МПК 7 А61В17/00). Постійно друкується у періодичних спеціалізованих медичних журналах (6 статей – у ВАКівських журналах, 12 статей – у фахових). Нині він - серцево-судинний хірург вищої категорії, завідувач відділенням.
ЗНАНІ ПЕДАГОГИ: НЕЛЯ СТРЕЛЬЧЕНКО
Неля Наумівна Стрельченко народилася в Будилці 19 лютого 1941 року. По закінченні Харківського державного університету імені О. М. Горького в 1964 році, працювала там протягом 16 років асистентом кафедри загальної математики, керувала педагогічною практикою факультету. Вперше в історії механіко-математичного факультету нею було створено курс лекцій з методики викладання математики.
З 1980 по 1986 рік вона працює вчителем математики в ЗОШ № 146 м. Харкова, в якій запропонувала вести курс інформатики, організувала та випустила клас з поглибленим вивченням математики, за що в 1985 році була нагороджена грамотою Міністерства освіти УРСР. В 1986–1987 роках працювала в ЗОШ № 89 м. Харкова, а в 1987–1988-му — у фізико-математичній школі № 24. З 1988 року — вчитель математики, учитель-методист Харківського фізико-математичного ліцею № 27.
З 1997 по 2011 рік Н.Н. Стрельченко була обласним координатором Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру». З 1995 року проводить авторські семінари для вчителів м. Харкова та Харківської області. У 2011 році почала проводити в мережі Інтернет відеолекції для школярів та вчителів математики. Має нагороди та відзнаки: учитель-методист вищої категорії (1990); відмінник освіти України (1994); Соросівський учитель (1995); Заслужений учитель України (2012); має «Diploma di Merito» та Європейську золоту медаль (2013) в галузі математичної освіти.
Неля Наумівна Стрельченко є автором багатьох методичних розробок та низки публікацій в освітянській пресі.
